Безсоння

Запечена кров і волоси дибки
Спаплюжені села та вирвані шибки.
Це все поміняє небесне блакиття,
І зовсім невдовзі, згадається миттю.

І знов посіріло, і лякісні гадки,
Здавалось що в мир, вороття вже нема…
А все розквітає, засіяні грядки,
І кожен хто сіяв, збирає жнива.

Сьогодні чи завтра, війна закінчитіться,
А десь розпочнеться, бентежної ночі.
Але, ветерану, щось зовсім не спиться:
І наче, не плаче, але ріже очі…

Безсоння те мрійне, і незрозуміле,
Але, десь торкнувся повікою сну.
Наснилось все тихе, щасливе і миле,
Прокинувся, в настрої відсічі злу.

І криє бійців, що пішли з поля бою,
Мов хвилями, бій чи життя обирати.
І рве все сильніше до побратимів,
І раптом, не хочеться пропадати…

Цей стан хворобливий і дуже незвичний,
Чекають бійці, що попустить й піде,
Та кожен іде по дорозі епічній,
І кожен своє у дорозі знайде…

Автор: Олексій “Тітан” Тітенко
Жанр: поезія