Гора самотня на пожовклій мапі,
далекі переміряні світи.
Я на м’якій улюбленій канапі
не осягну, куди я маю йти?

Чому свою нору кидати мушу,
на що я маю зважитись тепер?
Навіки загубити можу душу
задля яких утопій і химер?

Нехай у вас забрали вашу гору –
мені то що! У мене все гаразд:
в оселі переповнена комора,
а там сири, соління, риба, квас.

Нора моя – доглянута господа
і сонце вдень, і зорі уночі.
Ви ж обіцяєте лиху пригоду,
негоду, холод, битви і мечі,

і дикий степ, і чорні легіони,
і злі печери, і п’янкі ліси,
і спопеління у вогні дракона,
і павуків, і їхні голоси,

самотню гору в місячному сяйві,
яка куриться у димах імли,
і тихі сльози, і слова, що зайві…
Я хочу з вами бути там.
Пішли!