Ми на плечах тримаємо небо –
Небо все-таки стане за нас,
Відповзе у болото вся нежить,
Закінчився її чорний час.

Україну мою потріпала,
Скільки кращих згубила синів,
Іла землю, їй мало, все мало –
Щоб дотла вже той мотлох зотлів.

Нам не плакати – гоїти рани,
Гріти душі замерзлі від лих,
Вірю, світ заіскрить кольорами,
У будинки повернеться сміх.

Нам триматись ще треба і треба,
До кінця ми шляхи не пройшли,
Та за нас стане все-таки небо,
Щоб змогли.

© Володимир Семена