Війна прийшла!
Щоб ми її осилили!
Як вітер в полі
Під небом синім сильний!
І поки рідні чекають на сина,
Україна його голосом
Христа просила,
Щоб той щосили
Прикривав із висоти
Хлопців тих волосся сиве,
Бо там кулі свисти,
Зуби стиснуті,
Розум, як навмисно мисле,
Серце зараз вистрибне!
Та ми вистоїм!
Козаче, ти стріляй!
За вбивства,
За спогади дитинства!
Під час бою думи виснули…
Я вдихаю кисень,
Щоб лунала моя пісня…
Бувають сльози заливають очі –
Я у розпачі.
Очі так блищать на сонці.
Про що його просити?
Боже! Поможи пороки та себе осилити!
Я не бився зроду,
Простий з народу,
Не знаю броду,
Прикриваю бороду…
Того ранку лютує лютий,
Лежали вбитими звідусіль люди!
Бо ми не підем в рабство
За рідні багатства!
Дамо Газу, Братство!
З орка кров тече,
З танка тече масло!
Підкалібер! Бронебій!
Комулятив! Фугасами!
Моє волосся сиве,
Очі ті красиві
Бур’янами заростуть…
Тіло моє сильне,
Моє серце вразливе
Коршуни та ворони
Степами рознесуть.
Думки абсурдні
В брудній багнюці,
Справи паскудні.
Залізають хлопці
На танки попутні
Через люті будні
Людям будувати майбутнє!

© Родіон Петько