Слова, слова. НІ сумнівів, ні болю.
Лілеї літер боязливі, кволі,
А все ж таки народжені в борні.
Вони ростуть з глибин важкої глини,
Абеткові божественні перлини,
Утоплені в огидному багні:

Коритись долі чи мечі гострити?
Радіти ланцюгам чи їх розбити?
Архангелів чекати? Чи хоч раз
Їдкі дими розвіяти до скону,
Назавжди увільнитися з полону
Істот мерзенних, що катують нас.

Господь Всевишній, милостивий, грізний!
Еліта чорна демонська пролізла
Рубати сад едемський до ноги.
Огні пекельні принесла з собою,
Ядучі стріли, змащені бідою,
Мотузки, ешафоти, батоги…

Слова і літери у віршах і молитві,
Литаври вибивають громи в битві!
А станеться, як у Письмі, відтак:
Висока лють підніме дужі хвилі,
Аби втопити Звіра у могилі.

І буде так!