Понад лісом веде дорога.
Ох і гарний тут краєвид!
До села старого-старого,
де на площі церква стоїть.

Йшла по вулиці чорна хмара.
Ні не хмара, а молодиця.
Ніби дивна нічна примара,
не дивилась в прохожі лиця.

Там, де кулі з братами лишився,
кому серце своє дарувала.
І той плач небесами котився,
і покою собі не знала.

Все не миле, усе байдуже!
Бо довіку хотіла разом.
Ходить квола тепер, недужа.
І болить, і пече щоразу.

Де та клята війна взялася?
Скільки ще забере земля?

Впала, бідна, без сил. Підвелася.
Дома тихо чекає маля.

Йшла, не знаючи відліку часу,
і вже втратила віру у все.
Де тепер їй шукати спасу?
Та, мабуть, тільки диво спасе.

Понад лісом веде дорога…
Ох і гарний тут краєвид!
До села старого-старого,
де похований воїн стоїть…

©  Юлія Гірдвіліс